«ЗБЕРЕГТИ ХОЧА Б ТЕ, ЩО МАЄМО…»
- Категорія: Новини
- Дата публікації
- Перегляди: 1368
Коли голова районної ради Костянтин Володимирович Мулярчук запропонував мені взяти участь у його робочій поїздці до Никонівки, я охоче погодився: змалку люблю жнива, з 14 років працював на току, вправлявся шухлею вантажником на автомобілі, перевозячи з поля зерно до комори; юнацькі відчуття і спогади стали пізніше багатьма віршами моїх перших поетичних збірок «Робота», «Право на дорогу». «Робочий день бджоли»…
Та й села, через які нам належало проїхати, - близькі, рідні: Половецьке, в якому народився, Журбинці, звідки родом дружина, та й сама Никонівка, історію якої «Село при соснах і ялинах» я колись написав, добре мені знана…
…Дивувався, що впродовж усього шляху нам не трапився жоден автомобіль із зерном, що для середини серпня було особливо дивним. Не помітили ми і звичної для минулих десятиліть автомобільної линви біля колишнього Бердичівського комбінату хлібопродуктів, куди свого часу прибував золотий вантаж – з прапорцями на бортах, бадьорими транспарантами, ретельно обтушкованими мішковиною кузовами, щоб зерно не розсипалося дорогою…
Не було на полях довкола названих сіл і звичних для жнивної пори копиць соломи, не кажучи вже про скирти і десятки чоловіків на них і під ними, техніки, яка б вправно вивершувала ті скирти.
А за межею Журбинець, вже на полях Никонівки, ми взагалі на свій великий подив побачили перестиглу пшеницю на пні: Костянтин Володимирович не втримався, зупинив машину, і коли ми зайшли у низькорослу, приземкувату, але ваговиту колосінь, зерно золотим дощиком посипалося нам в ноги… (на фото 1).
Невеселі думки одразу наповнили голову. Майже всі землі в районі утримують орендарі. Здебільшого вони на свій розсуд визначають, що і де сіяти, коли і як збирати, скільки платити людям за орендовані паї. Люди ж, маючи ті паї, не вельми переймаються віковічним селянським: а як виростити, а як доглянути, а як зібрати… І погоди в Бога не просять, аби жнива пройшли швидко і якісно – хтось, якось, колись все одно збере урожай… Таким чином попри те, що селяни втратили можливість працювати на своїй землі через повну механізацію процесів та ігнорування орендарями такого продукту як солома і полова, відбувається тотальне відчуження селянських душ від землі. Усе перетворилося на грошові стосунки: орендар переймається лише тим, щоб виростити і вигідно продати продукцію, орендодавач – щоб вчасно отримати гроші на свій пай…
Центр Никонівни як завжди охайний і впорядкований за всіма традиціями українського села: висока і, видно, щойно пофарбована церква, квітники навколо адміністративних будівель і приміщень культурно-освітнього призначення… Лише дитсадочок «Україночка» виглядить не вельми свіжо: колись розпочали його ремонт, та так і не закінчили… Нема Українця – то й «Україночці» несолодко…
У зв’язку з цим зринають спогади про минувшину цього древнього села, про його розквіт у часи керування місцевим господарством Миколи Федоровича Українця і Володимира Степановича Петрука.
…Никонівна як населений пункт відома з 1774 року, хоча, як засвідчили розкопки, тут було виявлено древнє поховання і знайдено монету, яка ходила ще до часів Коліївщини. Отже, офіційно селу з іменем Никона (за народним повір’ям) 240 років. Чим не ювілей? Але ми не помітили жодних згадок про це ні в сільській раді, ні в бібліотеці, що теж трохи засмутило: людям мало розказують про історію їх малої батьківщини…
Щоправда, у Никонівні пам’ятають про сторіччя місцевої школи і стодесятиріччя церкви, ці ювілеї будуть належно відзначатися селом і районом.
Розвиток Никонівни тісно пов'язаний з іменем Терещенка. До речі, це з його ініціативи була закладена тут у 1904 році церква, а 1914 році – школа.
У 60-70 роках минулого століття Никонівка активно розвивалася. Було побудовано більше 50 будинків (а загалом у післявоєнні роки було зведено 152 будинки), у 1966 році з’явилася дорога до Бердичева з твердим покриттям. На 1967 рік у селі мешкало 1.738 чоловік.
Одразу після війни активно розвивалася соціально-культурна інфраструктура села: було введено в експлуатацію два продовольчих та один промтоварний магазин, лікарню на 25 ліжок, ясла на більше як сто місць, відділення зв’язку, клуб на 350 місць, бібліотека.
У різні роки за успіхи у сільськогосподарському виробництві кавалерами Ордена Трудового Червоного прапора стали Л. С. Матвійчик, А. С. Бей, М. П. Мороз. У період з 1984 по 1992 роки в селі під керівництвом голови КСП «Прогрес» М. Ф. Українця збільшено урожайність зернових до 60 центнерів з гектара, надій на фуражну корову складав в окремі роки
Гордиться Никонівна і своїми відомими людьми. Вихідцями цього села є кандидат історичних наук О. А. Бевзо, кандидат медичних наук В. І. Гречанський, заслужений лікар України, кандидат медичних наук А. І. Безпалько, доктор філологічних наук, професор Житомирського державного університету П. В. Білоус та інші.
Пам’ятають тут справжнього Вчителя Павла Кириловича Безсмертного, котрий виховав і вивів на життєвий шлях представників багатьох поколінь никонівчан…
Про наші відвідини Никонівки ніхто тут не знав, але на своїх робочих місцях були всі працівники сільради – секретар Олена Миколаївна Михалюк, бухгалтер Ірина Олександрівна Матвійчик, землевпорядник Ольга Василівна Пастернак на чолі з сільським головою Оленою Степанівною Мазур, директор школи Сергій Петрович Костійчук – він же заступник сільського голови, директор будинку культури Тетяна Олексіївна Кирилюк, бібліотекар Лариса Петрівна Білоус...
Олену Степанівну я знаю дуже давно. Головує в Никонівні вона вже вісім років, а перед тим після закінчення курсів бухгалтерів при Брацлавському сільськогосподарському технікумі та Радомишльської школи бухгалтерів працювала в об’єднаному колгоспі з центром у Скаківці – бухгалтером, а згодом і головним бухгалтером…
Як сказав мені дорогою голова районної ради К. В. Мулярчук – це дуже сумлінна в роботі і шанована всіма людина. (Фото 2)
…Основним питанням нашої зустрічі було обговорення змін до Конституції України стосовно територіального устрою нашої держави та можливих змін в системі місцевих рад. У районі вже створена комісія з цих питань. Йде активна полеміка стосовно об’єднання населених пунктів з малою кількістю населення в територіальні громади з кількістю населення не менше як 3.000 чоловік з однією сільською радою і відповідно одним сільським головою. У Никонівні цю новацію-реформацію, як і в інших селах, до речі, сприйняли без особливого ентузіазму. Але процес уже пішов і тут готові діяти у вказаному напрямку.
У двох селах, що належать Никонівській сільській раді, майже 800 чоловік жителів. Отже, навіть не виводячи точної цифри по інших сусідніх селах, можна сказати, що об’єднанню підлягають і Скаківка, і Половецьке, і Хмелище, і… котресь ще одне село. Або й два.
Як діятимуть в таких умовах сільські голови? Інші спеціалісти? Землевпорядник, наприклад. Навантаження на них значно зросте, доведеться міняти всю схему оплати праці, перезавантажувати функціональні обов’язки посадовців тощо. У сільських рад зазвичай немає свого транспорту, тож добиратися до суміжних населених пунктів буде проблематично. Та й людям за довідкою іти на четверте село буде не вельми приємно…
Подейкують, що в кожному так званому «бригадному» селі буде свій староста, можливо, це спростить систему управління територіями.
Усі разом ми помріяли, що в такому разі потрібно буде провести повну комп’ютеризацію сільських рад і робочих місць старост. Надати майбутнім старостам дублікати печаток, якими вони б могли скріплювати різні довідкові документи. В такому разі людям не довелося б подорожувати до «центру», а реєстрація всієї документації реалізовувалася б електронною поштою, у системі онлайн.
Олена Степанівна організувала нам як господиня екскурсію по основних будівлях соціального й адміністративного призначення. Радо повідомила, що вдалося нещодавно перекрити Будинок культури, всередині приміщення також зроблено ремонт. Ошатно і змістовно обладнана й сільська бібліотека, на ходу з’являється думка, що обов’язки старост «обезсільрадених» сіл могли б виконувати саме бібліотекарі, бо ж на засіданні так званої комісії по конституційній реформі в районній раді прозвучала і провокативна думка, що в селах взагалі потрібно позакривати бібліотеки, бо на оплату праці їх працівників йде багато коштів і туди насправді ніхто не ходить. От і ходитимуть люди до бібліотекаря-старости, братимуть потрібні їм довідки, а заодно й книги. До послуг жителів тут будуть і вже згадувані комп’ютери як обов’язковий атрибут місцевого самоврядування по-новому…
Жалкує наша співрозмовниця з приводу того, що в Никонівні вже не діє лікарня, яка спочатку стала денним стаціонаром, а нині має лише статус ФАПу…
Згадуючи, що свого часу величезні кошти у розбудову сільської інфраструктури, як ми тепер кажемо, вкладав колись буряковий магнат Терещенко – це він побудував у селі школу і церкву, магазин тощо – ми знову повертаємося до сучасних взаємостосунків теперішнях магнатів з населенням. Щось ми не вельми помічаємо подібного терещенківському меценатства, чому б пані Засусі, наприклад, яка орендує більшість земель східного регіону Бердичівщини, не вкладати кошти в соціальний розвиток сіл, землями яких вона користується? Чому той же Терещенко витрачав на благодійництво майже 80 відсотків своїх прибутків, а сьогоднішні землевласники навіть 10 відсотків не можуть передавати селам?
Я не випадково наводив цифри виробничих здобутків Никонівни та показники соціального розвитку села часів Українця – Петрука. У тодішнього господарства були ті ж землі, що й тепер у Засухи. Вистачало і на оплату праці селян, і на розбудову села. Що заважає орендарю капітально відремонтувати хоча б дитячий садочок з промовистою назвою «Україночка», адже сюди вже готові прийти майже сорок діток Никонівни й Кукільні?
Варто було б подумати і про соціальний захист жителів сіл, які віддали свої паї в оренду. Вони, як на мене, мають право на оплату лікарняних листів за рахунок орендаря у випадку втрати своєї працездатності, на додаткову оплату у разі високих врожаїв тощо.
Усі ці питання будуть порушуватися на сході села (сіл), коли буде конкретно обговорюватися поставлене керівництвом України завдання реформувати органи місцевого самоврядування…
Почесний громадянин Бердичівського району Михайло ПАСІЧНИК
